На осінніх ланах Чернігівщини
На ланах у селах Ярославка і Стара Басань цього сонячного дня працюють злагоджено у всеозброєнні. І хоча прийнято вважати, що аграрні робочі спеціальності не надто популярні серед молоді, тут цей стереотип легко спростовують. Відповідальну місію доручили молодим кадрам. Вже намолочено 126 тисяч тонн нового врожаю.
Агроном Дмитро Сорокін працевлаштований зі студентської лави. Він приїхав сюди із Кіровоградщини, бо хоче рости і розвиватися. Запевняє, що кращого місця годі й шукати.
«Земля і воля» – господарство європейського зразка. Передові технології, підхід до роботи, умови праці на високому рівні. Нам з хлопцями одразу надали службове житло, – розповідає Дмитро. – За комунальні послуги ми не платимо. Ці витрати взяло на себе товариство. Харчування трьохразове, комплексне. Зарплата достойна, особливо якщо враховувати той факт, що за плечима у нас нема досвіду роботи. Наші наставники – перший заступник генерального директора з рослинництва Василь Нестерук і головний агроном Олексій Дзигун – це вчителі, про яких можна тільки мріяти молодим кадрам. Дуже імпонує, що тут роблять ставку на студентів фахових вишів, запрошують на практику, придивляються і підбирають кадри в команду. Упродовж сезону компанія поповнюється двома-трьома практикантами, які дійсно бажають вчитися і працювати. Я жодної секунди не пошкодував про свій вибір! Айтішник, який сидить в офісі, або продавець не нагодують країну, як це робимо ми – агрономи. Працевлаштування у ТОВ «Земля і воля» мені підтвердило, що я на правильному шляху. Стабільна достойна заробітна плата і перспективи розвитку – це найкраще, що може бути для учорашнього студента. Думаю, що незабаром і дівчину сюди свою заберу (посміхається, – Авт.)».
– Правильно, а чого зволікати. Ще й весілля тут зіграємо. Я беру на себе відповідальність возити гостей, – приєднується до розмови водій автобуса ТОВ «Земля і воля» Олександр Лесенко, який привозить і забирає хліборобів та доставляє в поле для них сніданки й обіди. – Кухарки кожного дня балують їх такими стравами – за вухо від тарілки не відтягнеш… Де ви бачили, щоб у їдальнях голубці, налисники виготовляли? Борщі, супи завжди наваристі. Каші, гуляші, картопля – на будь-який смак. І весь цей комплексний набір усього за дві гривні».
Доки ми тут ведемо розмову, у їдальні Старобасанського відділення вже пакують спеціальні термоси з щойно приготованими гарячими стравами. Аромат так і манить. Та дівчата-кухарки не дозволяють заглянути до термоса. Мовляв, це порушення санітарно-гігієнічних норм. Натомість запрошують на кухню, аби ми на власні очі побачили, де і як готуються смачні й запашні обіди. За старшу тут Марія Оконська, яка має двох помічниць Ольгу Кравченко та Ірину Лепеху. Втрьох справляються, аби нагодувати з півсотні працівників відділення. Марія Володимирівна та Ольга Володимирівна раніше працювали на кухні в інтернаті. Тож кулінарський стаж за плечима чималий.
– Ну звичайно, всім хочеться чогось такого, як мама готує. По-домашньому, – посміхається пані Оля. – Тож і ми стараємося, аби наші комбайнери й трактористи смакували і свій дім згадували.
Комбайнери ж, щоправда, багато часу на їжу не витрачають, бо від того, скільки зберуть золотозерної, залежить їхній заробіток.
«Якщо намолотиш до 200 тонн зерна кукурудзи за день, отримаєш по п’ять гривень за тонну, від 200 до 300 – по шість, понад 300 – по сім гривень. Це такий собі стимул для комбайнерів. За день, якщо постаратися можна заробити дві – дві з половиною тисячі гривень. Це дуже гарні гроші!», – констатує комбайнер Володимир Ясь.
Володимир Анатолійович – із села Тужар Козелецького району. Приїхав звідти, бо там, мовляв, роботи взагалі нема. Не те, щоб з такою оплатою праці. На комбайні працює четвертий рік. Вже придбав будинок в Озерянах. Там же і зустрів свою долю, яка нині – законна дружина.
«У ТОВ «Земля і воля» – завжди зелене світло комбайнерам. Результат роботи залежить від нашої наполегливості. У середньому я збираю у межах 300 тонн за день. Буває іноді й більше. Кожен день – як іспит для самого себе. А ще я знаю точно, що які б не були часи, а моя професія прогодує точно», – підсумував Володимир і поспішив за кермо комбайна.
Тракторист Віталій Лагус у господарстві працює вже 13 років. У своєму блоці він вважає себе старожилом.
«Я з Нової Басані. Щойно з армії повернувся, так і почав працювати трактористом. Роботою задоволений. Господарство завжди орієнтується на нову техніку і нові аграрні технології. Це, безумовно, радує. За день перевожу від 150 до 200 тонн зерна. Той, хто хоче в цьому житті чогось досягти, зокрема й матеріального благополуччя, має працювати».
Хліборобська праця – тяжка, непроста і кропітка, але водночас надважлива, цікава, відповідальна. Тож у цій галузі працюють трударі за покликанням, які люблять землю і старанно вирощують хліб.
Сніжана Божок, фото автора
